"Вбиває не мобілізація, вбиває байдужість"
31.03.2015 22:25:13
коротке посилання: http://mistecko.ck.ua/?id20

Я довго думала, чи варто розказувати цю історію. Але вирішила, що треба. Дуже і дуже треба.

Вечір, п'ятниця, дощова погода. Як і щотижня, збираюся додому в Чоп.

Автовокзал, каса, маршрутка...

На зупинці стоїть зо 15 людей, і в сторінці одненький худорлявий хлопчина, років 19. Маршрутка ще закрита, водій про щось говорить із касиром, думаю, встигаю збігати по білет.

Успішно виконавши операцію, прямую до маршрутки... Люди вишикувалися у чергу... Контролерша перевіряє квитки при вході... Я стою акурат за хлопчиною... Темно, здалеку зразу не помітила... Великий "речовий-мішок", обсмалена форма, підкопчена шапка і, здається, злегка підгорілий бушлат. Зате берці хороші - натівські Смайлик «smile» правда, видно, що і вони зазнали пригод уже...І нашивки: український стяг - на одній руці, і підрозділ - на другій (свідомо не пишу, який саме, однак підкреслю: ці - зі скромних, котрі не нитимуть, не проситимуть нічого зайвого і просто соромляться щось просити...).

Підходить його черга. Опускає голову і хоче зайти у маршрутку. На що контролерша підіймає дикий крик, мол, не можна, іди в касу за білетом. Він мовчить, опустивши голову. Нічого не вимагає і не просить - мовчить. Та кричить ще гучніше, повторюючи одне і те саме. Тут я не витримую, вступаюсь.

- Жіночко, - кажу, - ви хіба не бачите ХТО це? Хіба автостанція і водій збідніє, якщо допоможе Героєві дістатися додому? (звісно, все говорила не так красно і не так спокійно, але суть - та).

- А мене не цікавить хто це! Хочеш додому - купи білет.

Сварюся з нею ще хвилин зо п'ять. Хлопець ніяково мовчить. А за мною, НА ХВИЛИНОЧКУ, стояли з десяток людей, між іншим і дорослих чоловіків теж. І Ніхто, НІХТО більше не вступився за юнака у злегка обгорілій формі... Він - мокрий до ниточки, просмалений геть.. і всім оточуючим нема діла...

- Добре, у нього є білет, - випалюю. І простягаю хлопцеві свій, показуючи, аби заходив.

Обертається на мене цей... ні (не можу описати більше) хлопець. Чоловік. Очі стривожені, зніяковіла усмішка... Видно, що не знає, що робити. Засовую білет у кишеню його потертого бушлату і ледь чи не силоміць "пхаю" в автобус.

- Добре, дівчино, тоді нікуди не їдете ви! - випалює "мила" контролерша.

- Та без питань, іду по інший білет.

Минаючи чергу байдужих і про щось хіхікаючих людей, чимчикую у касу знову. Беру білет і гордо сідаю в автобус.

Тьфу, так противно на душі після цієї сцени. Гидко від байдужості людей, гидко, коли не бачать, не хочуть бачити тих, завдяки яким вони можуть отут мирно сміятися і жувати автовокзальну булочку.. Бо десь там, на палаючому Сході, отакі сміливі Чоловіки охороняють наш спокій і наше мирне небо.

Сідаю через прохід від нього. Звертаюся пошепки:

- Звідки?..

- Звідти живими не вертаються... - дуже хрипло каже мені..

А я сідаю на своє місце і тихо плачу. Розумію, чому він нічого не відповідав хамуватій жіночці... І ще знаю, що він дійсно з самого пекла.. додому на кілька днів.. а тут - байдужість і хамство.

Як він тяжко кашляв протягом усієї дороги!!! А у мене із кожним його "кхе-кхе" серце обливалося кров'ю.... Кидала короткі погляди і мовчки кивала з подякою... Опускав очі, усміхаючись..

Вийшов раніше... І поки стояв, чекаючи зупинки автобуса, кидав погляд у мою сторону. Я ж голосно, на всю маршрутку: "Дякуємо тобі, хлопче!". Автобус зупинився, він виходив, а я йому вслід: "Слава нашим Героям!" І він уже знадвору, певно, зібравши останні сили, поміж "кхе-кхе", відповів: "Слава Україні"...

Дорогою додому я все думала і думала: про людську байдужість, закривання очей, твердження "це не наша війна", оце тупориле хамство...

І не кажіть про вату, про переселенців поганих, про ще якісь отакі безглузді речі - відкрийте очі НА СЕБЕ! подивіться навколо - на оточуючих. Та наших рагулів і місцевої "вати" - достатньо! І не соромно ж...

Скажіть, ну хіба наші Захисники не варті бодай вашого "дякую"? Вашої усмішки із розумінням? Невже це так тяжко?

Благо, є отакі Мужчини! Наші Хлопчики! Наші ріднесенькі захисники!

Доземний уклін вам! Ми у великому боргу перед вами!

А за тебе, хлопче, я тепер молитимуся. Аби повертався живим... І ніколи не зазнавав отакого... Слава тобі, Герою!

Сашка Артюхіна

28.06.2016 17:36:31
jQepJ4Waxs

When you think about it, that's got to be the right anwrse. http://xjzegmlg.com [url=http://jkavlrghdj.com]jkavlrghdj[/url] [link=http://iadfdfsjnzs.com]iadfdfsjnzs[/link]

25.06.2016 18:29:44
ufe2Yl9VziV

I can't bevliee I've been going for years without knowing that.

31.03.2015 22:28:43
Віталій

Гарна публікація !

Читайте також:
Тут живе собака!
Матрац на дорозі
Гаманець у «Візиті»
Страсна п'ятниця
12 квітня - Воскресіння Христове!
Грім - на тепле літо
У Явдохи сила – поділ замочила
"Вбиває не мобілізація, вбиває байдужість"
Runcible - круглий дерев'яний смартфон на FirefoxOS
В Італії збудували дзеркальний будинок